Загружается, подождите...

Мікардисплюс (Micardisplus)


основні фізико-хімічні властивості: овальні біло-червонідвоопуклі двошарові таблетки, можливі червоні вкраплення у білому шарі;

склад: 1 таблетка містить телміcартану 80мг і гідрохлортіазиду 12,5 мг;допоміжні речовини: повідон, меглюмін, натріюгідроксид, сорбітол, магнію стеарат, целюлоза мікрокристалічна, заліза оксидчервоний, натрію крохмальгліколят, лактози моногідрат, крохмаль кукурудзяний.

Форма випуску. Таблетки.

Фармакотерапевтична група. Комбіновані препаратиінгібіторів ангіотензину II. Код АТС С 09 D А.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка.МікардисПлюсє комбінацією антагоніста ангіотензин II рецептора (тип АТ1), телміcартану ітіазидного діуретика, гідрохлортіазиду. Комбінація цих інгредієнтів даєдодатковий антигіпертензивний ефект.МікардисПлюс, призначений один раз на добу, ефективно таповільно знижує кров’яний тиск при застосуванні в терапевтичних дозах.Телміcартан є специфічним антагоністом ангіотензинII рецептора (тип АТ1). Телміcартан з дуже високою спорідненістю заміщуєангіотензин II в місцях його зв’язування на рецепторах АТ1 субтипу, яківідповідають за відому активність ангіотензину II. Телміcартан не має будь-якого частковогоагоністичного впливу на АТ1 рецептор, селективно зв’язує АТ1 рецептор.Зв’язування є довготривалим. Телміcартан не виявляє спорідненості з іншимирецепторами, включаючи АТ2 та інші, менш характерні АТ рецептори. Функціональнароль цих рецепторів невідома, так само, як і ефект можливої надмірноїстимуляції ангіотензину II, рівень якого підвищується під впливом телміcартану,який знижує рівні альдостерону в плазмі. Телміcартан не інгібує ренін у плазмілюдини, не блокує іонні канали. Телміcартан не інгібує ангіотензинперетворюючийензим (кініназа II), ензим, що також руйнує брадикінін. Тому не слід очікуватипотенціювання брадикінінпроміжних побічних ефектів. У людини при дозі 80 мг телміcартану гіпотензивнийефект зберігається протягом 24 год. і залишається значущим аж до 48 год.Після першої дози телміcартану антигіпертензивнаактивність поступово виявляється протягом 3 год. Максимальне зниженнякров’яного тиску виявляється через 4-8 тижнів від початку лікування тапідтримується при довготривалій терапії.Амбулаторні вимірювання кров’яного тиску показали,що антигіпертензивний ефект утримується постійним протягом 24 год. післявведення дози і останні 4 год. перед наступною дозою включно. У хворих на гіпертензію телміcартан знижує яксистолічний, так й діастолічний тиск без впливу на частоту пульсу.Антигіпертензивна ефективність телміcартану порівняна з такою для агентів, щопредставляють інші класи антигіпертензивних препаратів (продемонстровано вклінічних дослідженнях при порівнянні телміcартану з амлодипіном, атенололом,еналаприлом, гідрохлортіазидом, лозартаном і лізиноприлом).При раптовому перериванні лікування телміcартаномкров’яний тиск поступово повертається до параметрів, які передували лікуваннюпротягом декількох днів.У клінічних дослідженнях, де безпосередньопорівнювали дві схеми антигіпертензивного лікування, випадки сухого кашлю булизначно меншими у пацієнтів, які застосовували телміcартан, ніж у тих, хтоприймав інгібітори ангіотензинперетворюючого ензиму.Гідрохлортіазид є тіазидним діуретиком. Механізм діїантигіпертензивного ефекту тіазидних діуретиків досі невідомий. Тіазидивпливають на ренальні трубчасті механізми електролітної реабсорбції, тим самимбезпосередньо підвищуючи екскрецію натрію та хлориду в приблизно еквівалентнихоб’ємах. Діуретичний вплив гідрохлортіазиду знижує об’єм у плазмі, підвищуєактивність реніну в плазмі, підвищує секрецію альдостерону з послідовнимзростанням показників калію в сечі і втратою бікарбонату, знижує рівень калію всироватці. Можливо, через блокаду ренін-ангіотензин-альдостерон системи супутнєпризначення телміcартану сприяє оборотній втраті калію, пов’язаній з цимидіуретиками. При застосуванні гідрохлортіазиду початок діурезувиявляється через 2 год., максимальний ефект досягається приблизно через 4год., в той час як дія триває приблизно 6–12 год.Епідеміологічні випробування виявили, щодовготривале лікування гідрохлортіазидом зменшує ризик серцево-судинноїзахворюваності та смертності. Фармакокінетика.Сумісне застосуваннягідрохлортіазиду і телміcартану не впливає на фармакокінетику.Всмоктування. Телміcартан. Після перорального застосування пікконцентрації телміcартану досягається через 0,5–1,5 год. Абсолютнабіодоступність телміcартану по 40 мг і по 160 мг становить 42% і 58%відповідно. Їжа незначно знижує біодоступність телміcартану, зниження площі підкривою концентрація в плазмі-час (AUC 0-¥) для телміcартану варіюється відприблизно 6% (доза 40 мг) до приблизно 19% (доза 160 мг). Через 3 год. післязастосування концентрація у плазмі однакова і не залежить від того, якприймається телміcартан - натщесерце або з їжею. Вважають, що невелике зниженняAUC не спричиняє зниження терапевтичної ефективності.Фармакокінетика телміcартану, призначеного дляперорального приймання, є нелінійною при збільшенні дози від 20 до 160 мг зпідвищенням концентрації у плазмі (Смах і AUC), що перевищуєпропорційне. Телміcартан не накопичується в плазмі значною мірою при повторнихпризначеннях.Гідрохлортіазид. Після перорального застосуванняМІКАРДИСПЛЮС пік концентрації гідрохлортіазиду досягається через 1,0–3,0 год.Через кумулятивну ренальну екскрецію гідрохлортіазиду абсолютна біодоступністьстановить приблизно 60%.Розподіл.Телміcартан.Телміcартан сильно зв’язується з протеїнами плазми (> 99,5%), головним чиномз альбуміном та альфа-1-кислим глікопротеїном. Об’єм розподілу (Vdss)становить приблизно 500 л.Гідрохлортіазид. Гідрохлортіазид зв’язується зпротеїнами плазми (64%), об’єм розподілу (Vdss) становить 0,8 ±0,3л/кг.Біотрансформація і виведення.Телміcартан. Після перорального застосування 14С-міченоготелміcартану більша частина дози (>97%) виводиться з калом шляхом біліарноїекскреції. Тільки незначний об’єм був виявлений у сечі. Телміcартанметаболізується шляхом кон’югації до формування фармакологічно неактивногоацилглюкуроніду. Глюкуронід вихідної сполуки - єдиний метаболіт, що бувідентифікований у людини.Після застосування однієї дози 14С-міченоготелміcартану глюкорунід демонструє приблизно 11% виміряної радіоактивності уплазмі. Цитохром Р450 ізоензимів не залучається до метаболізму телміcартану.Загальний кліренс плазми телміcартану після перорального застосування становить> 1500 мл/хв. Загальний напівперіод виведення становить > 20 год.Гідрохлортіазид.Гідрохлортіазид не метаболізується у людини та виділяється майже повністю унезміненому вигляді з сечею. Приблизно 60% пероральної дози елімінується унезміненому вигляді протягом 48 год. Ренальний кліренс становить приблизно 250– 300 мл/хв. Термінальний напівперіод виведення становить 10–15 год.Особливі категорії пацієнтів.Пацієнти похилоговіку. Фармакокінетика телміcартану не відрізняється у людей похилого віку імолодше 65 років.Стать. Концентрація телміcартану в плазмі у жінок, восновному, в 2-3 рази вища, ніж у чоловіків. Однак у клінічних випробуваннях невиявили значного підвищення реакцій щодо кров’яного тиску або кількостівипадків ортостатичної гіпотензії у жінок. Немає необхідності в коригуваннідози. У жінок спостерігається тенденція до більшої, ніж у чоловіків,концентрації гідрохлортіазиду без клінічної значущості.Пацієнти зренальними порушеннями. Виходячи з невеликого досвіду застосування длялікування пацієнтів з ренальними порушеннями, від слабких до помірних (кліренскреатиніну становить 30–60 мл/хв, середнє значення – приблизно 50 мл/хв), немаєнеобхідності коригувати дози для пацієнтів з порушеннями функції нирок.Телміcартан не може бути виведений під час гемодіалізу. У пацієнтів з ренальноюнедостатністю понижується швидкість елімінації гідрохлортіазиду. В типовихдослідженнях у пацієнтів із середнім кліренсом креатиніну 90 мл/хв збільшуєтьсянапівперіод виведення гідрохлортіазиду. У пацієнтів з видаленою або відсутньоюниркою напівперіод виведення становить приблизно 34 год.Пацієнти зпорушеннями функції печінки. Фармакокінетичні дослідження у пацієнтів зпорушеннями печінки виявили ріст абсолютної біодоступності до приблизно 100%.Однак період напіввиведення у пацієнтів не змінюється.

Показання для застосування. Лікування есенціальноїгіпертензії. Як комбінація з фіксованою дозою МІКАРДИСПЛЮС призначаєтьсяпацієнтам, чий кров’яний тиск недостатньо піддається контролю при застосуваннітелміcартану або гідрохлортіазиду самостійно.

Спосіб застосування та дози. Дорослі. МІКАРДИСПЛЮС слідприймати один раз на добу. Перед переходом на приймання МІКАРДИСПЛЮС слідвизначити дозу телміcартану. Може бути розглянута безпосередня замінамонотерапії на фіксовані комбінації. МІКАРДИСПЛЮС 80/12,5 мг може бути призначенийпацієнтам, чий кров’яний тиск недостатньо піддається контролю при застосуваннітаблеток МІКАРДИС 80мг.Максимальний антигіпертензивний ефект МІКАРДИСПЛЮС,загалом, досягається через 4-8 тижнів після початку лікування.У разі необхідності МІКАРДИСПЛЮС може призначатися укомбінації з іншим антигіпертензивним засобом.Хворі на тяжку гіпертензію добре переносятьлікування із застосуванням телміcартану до 160 мг окремо та в комбінації згідрохлортіазидом 12,5–25 мг на добу. Таке лікування є ефективним.МІКАРДИСПЛЮС можна приймати з їжею абобез неї. Пацієнти з ренальними порушеннями. Через наявністьгідрохлортіазиду не слід призначати МІКАРДИСПЛЮС пацієнтам з тяжкимипорушеннями функції нирок (кліренс креатиніну < 30 мл/хв). У цій групіпацієнтів надається перевага призначенню петльових діуретиків. Невеликий досвідзастосування для лікування пацієнтів з ренальними порушеннями, від слабких допомірних, не виявив побічної дії щодо функції нирок, тому немає необхідності вкоригуванні дози. Рекомендується проводити періодичний моніторинг функціїнирок.Пацієнти з порушеннями функції печінки. У пацієнтівзі слабкими до помірних порушеннями функції печінки добова доза МІКАРДИСПЛЮСповинна бути зменшена вдвічі. Препарат не призначають пацієнтам з тяжкимипорушеннями функції печінки. Слід з обережністю призначати тіазиди пацієнтам зпорушеннями функції печінки.Люди похилого віку. Немає потреби укорекції дози для пацієнтів похилого віку.Діти тапідлітки. Відсутні дані щодо безпечності та ефективності МІКАРДИСПЛЮС призастосуванні для лікування дітей та підлітків віком до 18 років.

Побічна дія. Кількість побічних ефектівне є дозозалежною і не має взаємозв’язку зі статтю, віком або расою пацієнтів.Нижченаведені побічні реакції, що виявлені в клінічних випробуваннях комбінаціїтелміcартану і гідрохлортіазиду. Побічні реакції, які не спостерігались у ходіклінічних випробувань, але очікуються під час лікування МІКАРДИСПЛЮС ібазуються на досвіді застосування телміcартану або гідрохлортіазиду самостійно,також наведені нижче та позначені у такий спосіб:1) що очікується внаслідок досвідузастосування телміcартану як монотерапії;2) що очікується внаслідок досвідузастосування гідрохлортіазиду як монотерапії.Інфекції та інвазії: бронхіт, фарингіт,синусит, інфекція верхніх відділів дихальних шляхів, інфекція сечостатевоготракту, сіаладеніт2).Порушення кровоносної та лімфатичної систем:еозинофілія1), апластична анемія2), гемолітична анемія2),пригнічення діяльності кісткового мозку2), лейкопенія2),нейтропенія/агранулоцитоз2), тромбоцитопенія1) 2).Порушення імунної системи: алергія,анафілактичні реакції2).Ендокринні порушення: втратаконтролю над діабетом.Порушення обміну речовин і харчування:гіперхолестеринемія, гіперурикемія, гіпокаліємія, причина або загостреннявиснаження об’єму2), електролітний дисбаланс2),гіпонатріємія2), анорексія2), втрата апетиту2),гіперглікемія2).Психічні порушення: тривога, депресія1) 2),неспокій2).Порушення нервової системи: непритомність1),безсоння1), запаморочення2), парестезія2),порушення сну2).Порушення зору: аномальний зір1), минущанечіткість зору2), ксантопсія2).Розлад вестибулярного апарату: запаморочення.Серцеві порушення: брадикардія1),тахікардія1), кардіоаритмія2).Судинні порушення: гіпотензія1),постуральна гіпотензія2), ангіїт (васкуліт), що спричиняє некроз2). Респіраторні порушення: диспное1),респіраторний дистрес (що включає пневмоніт або набряк легенів) 2). Гастроінтестинальні порушення: абдомінальний біль,діарея, диспепсія, гастрит, розлад шлунка1), сухість у роті1),метеоризм1), блювання1), запор2), панкреатит2).Гепатобіліарні порушення: жовтяниця (гепатоцелюлярнаабо холестатична жовтяниця) 2).Порушення шкірних покривів або підшкірних основ:екзема, підвищення потовиділення1), еритема1), свербіж1),шкірні реакції, подібні до червоного вовчака2), шкірний васкуліт2),реакції світлочутливості2), висипання2), реактиваціяшкірного червоного вовчака2), токсичний епідермальний некроліз2).Порушення опорно-рухової системи: артралгія, артроз,біль у спині, біль у ногах, міалгія, судоми литкових м’язів1),симптоми, подібні до тендиніту1), слабкість1) 2), судомим’язів2).Порушення сечовидільної системи:інтерстиціальний нефрит2), ренальна дисфункція2),глікозурія2).Порушення статевої системи:імпотенція.Загальні порушення: симптоми,подібні до грипу, біль, біль у грудях1), пропасниця2).Лабораторні дані: зниження гемоглобіну1),підвищення сечової кислоти1), підвищення креатиніну1),підвищення ензимів печінки1), підвищення тригліцериду2).Як і щодо інших антагоністів ангіотензину II,доповідалося про поодинокі випадки ангіоневротичного набряку, кропив’янки таінших подібних реакцій.

Протипоказання. Гіперчутливість до активноїсубстанції, або будь-якого з компонентів, або до інших похідних сульфонаміду(гідрохлортіазид є похідною сульфонаміду). Також протипоказаннями є такі стани,як:вагітність і лактація;холестатичні та біліарні обструктивні порушення;серйозні порушення функції печінки;серйозні ренальні порушення (кліренс креатиніну < 30мл/хв);рефрактерна гіпокаліємія, гіперкальціємія.

Передозування. Немає певних даних щодопередозування, пов’язаного із застосуванням МІКАРДИСПЛЮС. Слід здійснюватипильний моніторинг пацієнтів, лікування при виникненні симптомів передозуванняповинно бути симптоматичним і підтримуючим. Терапія залежить від часу прийомутаблетки та тяжкості симптомів. Рекомендовані заходи включають викликанняблювання та/або промивання шлунка. У терапії передозування може бути кориснимактивоване вугілля. Часто слід проводити моніторинг рівня електролітів ікреатиніну в сироватці. При виникненні гіпотензії пацієнта слід покласти наспину та надати допомогу зі швидким сольовим та об’ємним заміщенням.Найімовірнішими очікуваними проявами передозування телміcартанує гіпотензія і тахікардія; також може виникнути брадикардія. Передозування гідрохлортіазиду пов’язано зізниженням електролітів (гіпокаліємія, гіпохлоремія) та зневодненням унаслідокнадмірного діурезу. Найбільш поширеними ознаками та симптомами передозування єнудота та сонливість. Гіпокаліємія може призвести до м’язового спазму та/або дозагострення серцевої аритмії, пов’язаних з одночасним застосуваннямдигіталісглюкозидів або певних антиаритмічних препаратів.Немає даних щодо передозування телміcартану у людей.Телміcартан не видаляється гемодіалізом. Ступінь видалення гідрохлортіазидугемодіалізом не відомий.

Особливості застосування.Вагітність і лактація. Доклінічні дослідженнятелміcартану не виявили тератогенного впливу, але продемонструвалифетотоксичність. Таким чином, дотримуючись заходів перестороги, МІКАРДИСПЛЮС неслід застосовувати протягом першого триместру вагітності. Перед плануваннямвагітності необхідно перейти на відповідне альтернативне лікування. У II і III триместрах речовини, які безпосередньовпливають на ренін-ангіотензин систему, можуть спричиняти ураження і навітьзагибель плода, який розвивається; таким чином, МІКАРДИСПЛЮС протипоказаний уII і III триместрах вагітності. Якщо встановлена вагітність, приймання МІКАРДИСПЛЮСнеобхідно припинити якнайшвидше.Тіазиди перетинають плацентарний бар’єр і проникаютьу пуповинну кров. Вони можуть спричиняти електролітний розлад у плода та іншіможливі реакції, що виникають у дорослих. При застосуванні тіазидної терапіїповідомляли про випадки неонатальної тромбоцитопенії, ембріональної абонеонатальної жовтяниці.МІКАРДИСПЛЮС протипоказаний при лактації, оскількиневідомо, чи виділяється він у грудне молоко матері, яка годує груддю. Тіазидивиділяються у грудне молоко та можуть пригнічувати лактацію. МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам зхолестазом, біліарними обструктивними порушеннями або тяжкою недостатністюпечінки, тому що телміcартан виводиться, головним чином, з жовчю. У цихпацієнтів очікується зниження гепатичного кліренсу телміcартану. МІКАРДИСПЛЮСслід застосовувати з обережністю при лікуванні пацієнтів з порушеннями функціїпечінки або з прогресуючим захворюванням печінки, оскільки незначні зміниводно-сольового балансу можуть призвести до гепатичної коми. Клінічний досвідзастосування МІКАРДИСПЛЮС для лікування пацієнтів з печінковою недостатністювідсутній. Існує підвищений ризик тяжкої гіпотензії таренальної недостатності, якщо пацієнтів з білатеральним стенозом ренальноїартерії або стенозом артерії при єдиній нирці лікують медичними препаратами,які впливають на ренін-ангіотензин-альдостерон систему.МІКАРДИСПЛЮС не слід призначати пацієнтам з тяжкоюренальною недостатністю (кліренс креатиніну < 30 мл/хв) (див. розділ“Протипоказання”).Відсутній досвід щодо призначення МІКАРДИСПЛЮСпацієнтам з тяжкою ренальною недостатністю або з нещодавно трансплантованоюниркою. Існує невеликий досвід застосування МІКАРДИСПЛЮС для лікуванняпацієнтів зі слабкою та помірною ренальною недостатністю, тому рекомендуєтьсяперіодичний моніторинг рівнів калію, креатиніну та сечової кислоти у сироватці.У пацієнтів з порушеною функцією нирок може виникнути азотемія, що пов’язана зтіазидними діуретиками.Симптоматична гіпотензія, особливо після першоїдози, може виникати у пацієнтів із об’ємом та/або натрієм, зниженим унаслідокенергійної діуретичної терапії, сольових обмежень у дієті, діареї або блювання.Перед вживанням МІКАРДИСплюс такі стани необхідно коригувати. У пацієнтів з судинним тонусом та функцією нирок,які залежать, головним чином, від активності ренін-ангіотензин-альдостеронсистеми (наприклад, у пацієнтів із серйозними застійними серцевими порушеннямиабо вираженою хворобою нирок, включаючи стеноз ниркової артерії), прийом зіншими медичними препаратами, що впливають на ренін-ангіотензин-альдостеронсистему, може бути пов’язаний з гострою гіпотензією, гіперазотемією, олігурієюабо зрідка - гострою ренальною недостатністю.Пацієнти з первинним гіперальдостеронізмом, загалом,не реагують на антигіпертензивні медичні препарати, що діють шляхом блокадиренін-ангіотензин системи. Тому використання МІКАРДИСплюс не рекомендується.Необхідна особлива обережність, як і щодо іншихвазодиляторів, при лікуванні пацієнтів, які страждають на стеноз аорти тамітрального клапана або обструктивну гіпертрофічну кардіоміопатію.Терапія тіазидом може зменшити толерантність доглюкози. У хворих на діабет може виникнути необхідність корекції дози інсулінуабо пероральних гіпоглікемічних агентів. Під час тіазидної терапії можевиявитися латентний цукровий діабет. Підвищення рівня холестерину ітригліцериду пов’язано з тіазидною діуретичною терапією; однак при застосуванніМІКАРДИСПЛЮС, що містить 12,5 мг гідрохлортіазиду, спостерігався мінімальнийефект або його відсутність. У деяких пацієнтів, які одержують тіазидну терапію,може виникнути гіперурикемія або явна подагра.Всім пацієнтам, які одержують діуретичну терапію,слід періодично визначати рівень електролітів у сироватці з відповіднимиінтервалами.Тіазиди, включаючи гідрохлортіазид, можутьспричинити порушення водно-сольового балансу (гіпокаліємія, гіпонатріємія тагіпохлоріємічний алкалоз). Ознаками порушення водно-сольового балансу є сухістьу роті, спрага, слабкість, млявість, сонливість, неспокій, біль у м’язах абосудоми, м’язова втомлюваність, гіпотензія, олігурія, тахікардія і такігастроінтестинальні порушення, як нудота і блювання. Незважаючи на те, що внаслідок застосуваннятіазидних діуретиків може розвинутися гіпокаліємія, супутня терапіятелміcартаном може знизити гіпокаліємію, спричинену діуретиками. Ризикгіпокаліємії найвищий у хворих на цироз печінки, у пацієнтів із значнимдіурезом, у пацієнтів, які використовують неадекватний пероральний прийомелектролітів, та у пацієнтів, які отримують супутню терапію кортикостероїдамиабо АКТГ. Навпаки, через антагонізм ангіотензин II рецепторів (АТ1),спричинений телміcартаном - компонентом МІКАРДИСПЛЮС, може виникнутигіперкаліємія. Однак клінічно значуща гіперкаліємія внаслідок прийманняМІКАРДИСПЛЮС не була підтверджена документально, фактори ризику розвиткугіперкаліємії включають ренальну недостатність та/або серцеву недостатність іцукровий діабет. Калійзберігаючі діуретики, калієві добавки або замінники солі,що містять калій, слід з обережністю призначати одночасно з МІКАРДИСПЛЮС.Немає доказів, що МІКАРДИСПЛЮС знижуватиме абозапобігатиме гіпонатріємії, спричиненій діуретиками. Дефіцит хлориду, восновному, є слабким і зазвичай не потребує лікування. Тіазиди можуть підвищити сечовиділення кальцію таспричинити стрибкоподібне і незначне підвищення рівня кальцію в сироватці завідсутності відомих порушень обміну кальцію. Значна гіперкальціємія може бутиознакою прихованого гіперпаратиреозу. Слід припинити приймання тіазидів передпроведенням аналізів функції паращитоподібної залози. Тіазиди продемонстрували підвищення сечовиділеннямагнію, що може призводити до гіпомагніємії. Рекомендована щодобова доза таблетки МІКАРДИСПЛЮС80/12,5 мг містить 338 мг сорбіту. Тому МІКАРДИСПЛЮС непридатний для пацієнтівзі спадковою непереносимістю фруктози.Так само, як і для будь-якого іншогоантигіпертензивного агента, значне зниження тиску крові у хворих на ішемічнукардіопатію або у пацієнтів з ішемічною серцево-судинною хворобою можепризвести до інфаркту міокарда або шоку.Більша ймовірність виникнення реакційгіперчутливості до гідрохлортіазиду може існувати у пацієнтів з наявністюалергії або бронхіальної астми.При застосуванні тіазидних діуретиків відзначаютьзагострення або активацію системного червоного вовчака Дослідження впливу на здатність керувати автомобілемі використовувати механізми не проводились. Однак при керуванні автомобілем івикористанні механізмів необхідно брати до уваги, що при антигіпертензивній терапіїможе виникати запаморочення або сонливість.

Взаємодія з іншими лікарськимизасобами. Приодночасному застосуванні літію з інгібіторами ангіотензинперетворюючого ензимузареєстровано підвищення концентрації літію у плазмі та підвищення йоготоксичності. Більше того, тіазиди знижують кліренс літію, таким чиномМІКАРДИСПЛЮС може підвищувати ризик токсичності літію. Літій та МІКАРДИСПЛЮСслід застосовувати одночасно тільки під наглядом лікаря, також при одночасномузастосуванні необхідно проводити ретельний моніторинг рівня літію в плазмі. Калійзнижуючий ефект гідрохлортіазиду ослаблюєтьсякалійзберігаючим ефектом телміcартану. Однак очікується, що цей впливгідрохлортіазиду на рівень калію у плазмі, буде підсилюватись іншимилікарськими засобами, що пов’язані з втратою калію та гіпокаліємією (наприклад,такими як інші діуретики, що виводять калій, проносні засоби, кортикостероїди,АКТГ, амфотерицини, карбеноксолони, пеніцилін G натрію, саліцилова кислота тапохідні).При застосуванні цих лікарських засобів разом зМІКАРДИСПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі. Навпаки, виходячи з досвіду застосування іншихлікарських засобів, що пригнічують ренін-ангіотензин систему, одночаснезастосування з калійзберігаючими діуретиками, калієвими добавками, замінникамисолі, що містять калій, або з іншими лікарськими засобами, що підвищують рівенькалію в сироватці (наприклад, гепарин натрію), може призвести до підвищеннярівня калію в сироватці.При застосуванні цих лікарських засобів разом зМІКАРДИСПЛЮС рекомендується проводити моніторинг рівня калію у плазмі. Рекомендується проводити періодичний моніторингрівня калію у сироватці при застосуванні МІКАРДИСПЛЮС з препаратами, якіспричиняють порушення рівня калію в сироватці, наприклад з дигіталісом,антиаритмічними агентами та препаратами, відомими як такі, що стимулюютьтріпотіння/мерехтіння шлуночків серця.Телміcартан може підвищувати гіпотензивний ефектінших антигіпертензивних агентів. Сполуками, які були досліджені при вивченніфармакокінетики, були дигоксин, варфарин, гідрохлортіазид, глібенкламід,ібупрофен, парацетамол, симвастатин і амлодипін. Щодо дигоксину спостерігається20% підвищення концентрації у плазмі відносно середнього рівня (39% в окремихвипадках), тому необхідно врахувати необхідність моніторингу рівня дигоксину вплазмі.Такі препарати можуть впливати на тіазидні діуретикипри одночасному застосуванні:алкоголь, барбітурати або наркотики можутьпідсилювати ортостатичну гіпотензію;антидіабетичні засоби (пероральні агенти таінсулін): може виникнути потреба у корекції дози антидіабетичного засобу;метформін: є ризик молочного ацидозу при одночасномузастосуванні з гідрохлортіазидом;холестирамінова та колестиполова смоли: абсорбціягідрохлортіазиду послаблюється наявністю аніонообмінних смол;дигіталісглюкозиди: гіпокаліємія або гіпомагніємія,що спричинені тіазидами, сприяють серцевій аритмії, спричиненій дигіталісом;нестероїдні протизапальні препарати: застосуваннянестероїдних протизапальних препаратів може зменшити діуретичну, натрійуретичнута антигіпертензивну дію тіазидних діуретиків у деяких пацієнтів;вазопресорні аміни (наприклад, норадреналін): діявазопресорних амінів може бути підсилена; недеполяризуючі міорелаксанти скелетних м’язів(наприклад, тубокуранін): дія недеполяризуючих міорелаксантів скелетних м’язівможе бути підсилена гідрохлортіазидом;лікування подагри: може виникнути необхідність укорекції дози медикаментів, що сприяють виведенню сечової кислоти через те, щогідрохлортіазид може підвищити рівень сечової кислоти в сироватці крові.Сумісне застосування тіазиду може збільшити частоту виникнення реакційгіперчутливості до алопуринолу;солі кальцію: тіазидні діуретики можуть підвищитирівень кальцію в сироватці через збільшене виділення. За необхідностіпризначення добавок кальцію слід проводити моніторинг рівня кальцію в сироватціта відповідно коригувати дозу;інша взаємодія: гіперглікемічна дія бета-блокаторівта діазоксиду може бути підсилена тіазидами. Антихолінергічні агенти (наприклад,атропін, біпериден) можуть збільшити біодоступність тіазидних діуретиків шляхомпідвищення гастроінтестинальної моторики та ступеня вивільнення шлунка. Тіазидиможуть збільшити ризик побічної дії, спричиненій амантадином. Тіазиди можутьзменшити ренальну екскрецію цитотоксичних препаратів (наприклад, циклофосфамід,метотрексат) та потенціювати їх ефект, що пригнічує кістковий мозок.

Умови та термін зберігання. Препарат зберігають унедоступному для дітей місці, в оригінальній упаковці, щоб захистити відвологості, при кімнатній температурі.Термін придатності - 3 роки.
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш ю я
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z