Загружается, подождите...

Епівір™ (Epivir™)


міжнародна та хімічна назви: lamivudine;4-аміно-1-[(2R,5S)-2(гідроксиметил)-1,3-оксатіолан-5-іл]-2(1H)-пирімідінон;

основні фізико-хімічні властивості: білі, вкриті оболонкою таблетки, з написом“GX CJ7” з одного боку;

склад: 1 таблетка містить ламівудину 150 мг; допоміжні речовини: серцевина – целюлоза мікрокристалічна, натріюкрохмальгліколат, магнію стеарат; оболонка – гідроксипропілметилцелюлоза,титану діоксид, макроголь, полісорбат 80.

Форма випуску. Таблетки, вкриті оболонкою.

Фармакотерапевтична група. Противірусні засоби прямої дії. Нуклеозидні тануклеотидні інгібітори зворотної нуклеозид-транскриптази. Код AТС J05A F05.

Фармакологічні властивості. Фармакодинаміка.Основний механізм дії ламівудину – пригнічення зворотної транскриптазиВІЛ. Трифосфат ламівудину є селективним інгібітором реплікації ВІЛ-1 та ВІЛ-2in vitro, він також активний відносно зидовудинстійких штамів ВІЛ. Ламівудин укомбінації із зидовудином зменшує кількість ВІЛ-1 та збільшує кількістьCD4-клітин, а також значно знижує ризик прогресування захворювання тасмертності від нього. Продемонстровано синергізм ламівудину і зидовудину щодо пригніченняреплікації ВІЛ у культурі клітин. Виявлено, що при виникненні чутливості доЕпівіру в зидовудинстійких штамів вірусу може відновитися чутливість дозидовудину. In vitro препарат виявляє слабку цитотоксичну дію на лімфоцитипериферичної крові, лімфоцитарні та моноцитарно-макрофагальні клітинні лінії іклітини кісткового мозку, що свідчить про його широкий терапевтичний індекс.Фармакокінетика.Біодоступність ламівудину становить 80–85 %. Максимальна концентрація вплазмі досягається в середньому через 1 годину і при застосуванні в середнійтерапевтичній дозі (4 мг/кг на добу у 2 прийоми з інтервалом 12 год) становить1–1,9 мкг/мл. Максимальна концентрація знижується при одночасному прийоміпрепарату з їжею, але біодоступність його не залежить від вживання їжі. Середній об’єм розподілу становить 1,3 л/кг, середній періоднапіввиведення становить 5–7 годин. Ламівудин має лінійний фармакокінетичнийпрофіль у терапевтичних дозах і низьке зв’язування з білками плазми. Обмеженідані свідчать про проникнення ламівудину в центральну нервову систему іцереброспінальну рідину. Через 2–4 години після перорального застосуванняспіввідношення концентрації ламівудину в спинномозковій рідині та плазмістановить 0,12. Клінічне значення цього явища не відоме.Середній системний кліренс ламівудину – близько 0,32 л/кг на годину,виводиться він головним чином нирками (> 70%) шляхом активної тубулярноїсекреції, незначною мірою (< 10%) – шляхом печінкового метаболізму. Активнийметаболіт, внутрішньоклітинний ламівудину трифосфат, має подовжений часнапіввиведення з клітини (від 16 до 19 год) порівняно з періодом напіввиведенняламівудину (5–7 год). Елімінація ламівудину порушується при зниженні функції нирок, незалежновід того, є це наслідком хвороби нирок або віковим явищем. У таких випадкахнеобхідна корекція дози (див. “Спосіб застосування та дози”). Фармакокінетика ламівудину у дітей в цілому подібна до такої удорослих. Але абсолютна біодоступність у дітей молодше 12 років нижча (55–65%),а системний кліренс – вищий. Тому рекомендована доза для дітей від 3 місяців до12 років становить 4 мг/кг двічі на добу; при цьому створюються концентрації вкрові, еквівалентні тим, які спостерігаються при застосуванні рекомендованоїдози для дорослих.Ймовірність несприятливої взаємодії ламівудину з іншими препаратаминизька внаслідок обмеженого метаболізму, незначне зв’язування з білками тамайже повне виведення препарату в незміненому вигляді.

Показання для застосування.Епівір у комбінації з іншими антиретровірусними препаратамизастосовується для лікування ВІЛ-інфекції у дорослих і дітей.

Спосіб застосування та дози.Лікування Епівіром повинен призначати спеціаліст, який має досвідлікування ВІЛ-інфекції.Епівір можна вживати незалежно від прийому їжі.Дорослі та діти старше 12 років: рекомендована доза – 300 мг на добу.Ця доза може бути призначена як 150 мг 2 рази на добу або 300 мг 1 раз на добу.Діти: для дітей та пацієнтів, які не можуть застосовувати таблетки,рекомендується розчин Епівіру для перорального застосування.Немовлята до 3 місяців: дані про застосування обмежені, специфічнихрекомендацій з дозування немає.Діти від 3 місяців до 12 років: рекомендована разова доза – 4 мг/кгдвічі на добу (максимально 300 мг на добу).Пацієнти з нирковою недостатністюУ хворих з помірним і тяжким ступенем ниркової недостатностіконцентрація ламівудину підвищується внаслідок зниження кліренса. Тому дози длялікування пацієнтів з кліренсом креатиніну менше 50 мл/хв повинні бутизменшені. Для дітей з нирковою недостатністю доза зменшується в тому жпроцентному співвідношенні.

Кліренс креатиніну, мл/хв

Початкова доза

Підтримуюча доза 50 > Кл.кр => 30 150 мг 150 мг 1 раз на день Кл.кр. < 30 Оскільки необхідне призначення доз менше 150 мг, рекомендується використовувати розчин для перорального застосування Пацієнти з печінковою недостатністюДані, отримані при лікуванні пацієнтів з помірною і тяжкою печінковоюнедостатністю, показують, що ламівудин не має істотного впливу на функціюпечінки. Тому необхідності в корекції дози в цьому випадку немає.Пацієнти похилого вікуСпеціальних даних немає, однак рекомендується приділяти особливу увагуцій групі хворих у зв’язку з віковими змінами, наприклад, зниженням функціїнирок і порушенням гематологічних показників.

Побічна дія.Повідомлялося про певні побічні дії під час лікування ВІЛ-інфекції із застосуваннямЕпівіру як самостійно, так і в поєднанні з іншими антиретровіруснимипрепаратами. В багатьох випадках залишилося нез’ясованим, чи пов’язана побічнадія із застосуванням препарату, чи вона є наслідком самого захворювання.Для з’ясування частоти виникнення побічних ефектів застосовується такакласифікація: дуже часто (>1/10), часто (>1/100, < 1/10), нечасто(>1/1 000, < 1/100), рідко (>1/10 000, < 1/1 000), дуже рідко (<1/10 000).Гематологічні показники: Нечасто: анемія, нейтропенія, тромбоцитопенія.Дуже рідко: істинна еритроцитарна аплазія.Метаболізм та розлади травлення:Часто: гіперлактатемія.Рідко: лактоацидоз. Перерозподіл/акумуляціяжирових відкладень на тілі (див. розділ “Спеціальні застереження”). Частотавиникнення цього залежить від багатьох факторів, включаючи конкретнуантиретровірусну комбінацію препаратів.Нервова система: Часто: головний біль.Дуже рідко:парестезії. Описані випадки периферичної нейропатії, хоча причинний зв’язок злікуванням до кінця не встановлений.Шлунково-кишковий тракт:Часто: нудота, блювання, біль у верхній половині живота, діарея.Рідко: панкреатит, хоча причинний зв’язок його з лікуванням невстановлений. Підвищення рівня амілази сироватки.Гепатобіліарна система: Нечасто: минуче підвищення рівня печінкових ферментів (АСТ, АЛТ).Шкіра: Часто: висип, алопеція.Опорно-руховий апарат: Часто: артралгія, м’язові розлади. Рідко:рабдоміоліз.Інші:Часто: втомлюваність, погане самопочуття, гарячка.

Протипоказання.Епівір протипоказаний пацієнтам з гіперчутливістю до ламівудину абоіншого компонента препарату в анамнезі.

Передозування.Дані про випадки гострого передозування у людей обмежені. Летальнихвипадків не було, всі пацієнти одужали. Специфічних явищ або симптомів, характернихдля передозування, не виявлено. У разі передозування за пацієнтом потрібно спостерігати і принеобхідності здійснювати комплекс стандартної підтримуючої терапії. Оскількиламівудин діалізується, можна застосовувати гемодіаліз, хоча цей спосіб лікуваннянедостатньо вивчений.

Особливості застосування.Епівір не рекомендується застосовувати у вигляді монотерапії.Пацієнти повинні усвідомлювати, що лікування сучаснимиантиретровірусними препаратами, включаючи Епівір, не зменшує ризик передачі ВІЛ-інфекціїстатевим шляхом або з інфікованою кров’ю, тому вони мусять застосовувативідповідні застережні заходи. У пацієнтів, які лікуються Епівіром або будь-яким іншимантиретровірусним препаратом, існує ризик розвитку опортуністичних інфекцій таінших ускладнень ВІЛ-інфекції. Тому необхідний ретельний нагляд лікаря, якиймає досвід лікування пацієнтів з ВІЛ-асоційованими інфекціями. Ниркова недостатність: у пацієнтів з помірним і тяжким ступенемниркової недостатності збільшується концентрація ламівудину в плазмі внаслідокзниження кліренса. Тому дози для них повинні бути зменшені (див. “Спосібзастосування та дози”). Панкреатит: описані поодинокі випадки панкреатиту у пацієнтів, якіприймали Епівір. Однак не до кінця встановлено, пов’язані вони із застосуваннямпрепарату чи є наслідком ВІЛ-інфекції. При появі перших клінічних (біль уживоті, нудота, блювання) або лабораторних симптомів, що вказують на розвитокпанкреатиту, лікування Епівіром має бути припинене до моменту, поки діагнозпанкреатиту не буде виключено.Лактоацидоз/тяжка гепатомегалія зі стеатозом: при лікуванніВІЛ-інфекції на фоні застосування окремих антиретровірусних аналогівнуклеозидів або їх комбінації, включаючи ламівудин, повідомлялося про випадкилактоацидозу і тяжкої гепатомегалії зі стеатозом, інколи з летальним наслідком.В основному ці випадки спостерігались у жінок. Клінічними ознаками, що можутьбути свідченням розвитку лактоацидозу, є загальна слабкість, анорексія тараптове несподіване зменшення маси тіла, гастроентерологічні симптоми тасимптоми з боку дихальної системи (диспное та тахіпное). Тому необхіднодотримуватись обережності при призначенні Епівіру всім пацієнтам, особливо тим,у кого наявні фактори ризику захворювання печінки. Якщо у пацієнта виникаютьклінічні або лабораторні ознаки лактоацидозу або гепатотоксичності (що можутьвключати гепатомегалію та стеатоз, навіть при відсутності помітного збільшеннятрансаміназ), лікування Комбівіром необхідно припинити.Перерозподіл жирових відкладень: перерозподіл/акумуляція жировихвідкладень на тілі, включаючи ожиріння центрального генезу, збільшення жировихвідкладень у дорсоцервікальних ділянках та їх зменшення на кінцівках таобличчі, збільшення молочних залоз, підвищений рівень ліпідів у сироватці кровіта рівень глюкози в крові спостерігаються як у вигляді окремих симптомів, так іразом у деяких пацієнтів, які отримують комбіновану антиретровірусну терапію.Як і при застосуванні всіх препаратів класу інгібіторів протеаз таінгібіторів зворотної транскриптази нуклеозидів існує можливість виникненняодного або більше специфічних побічних симптомів, що загалом можуть належати доявищ ліподистрофії, існують дані, що ризик їх виникнення при застосуваннірізних препаратів цієї групи різний.Крім того, ліподистрофічний синдром має поліетіологічний характер, демає значення, наприклад, стан ВІЛ-хвороби, вік пацієнта, тривалістьантиретровірусної терапії, що відіграють важливу роль і можуть мати синергічнийефект.Довготривалі наслідки вищезазначених побічних дій на сьогодні не відомі.При клінічному обстеженні слід звертати увагу на фізичні ознакиперерозподілу жирових відкладень, визначати рівень ліпідів в сироватці таглюкози в крові. Лікування порушення в розподілі ліпідів слід проводити встаціонарі.Синдром імунного відновлення: у ВІЛ-інфікованих хворих з тяжкимімунодефіцитом на початку лікування антиретровірусними препаратами можевиникнути запальна реакція на асимптоматичну або резидуальну опортуністичнуінфекцію та спричинити тяжкий клінічний стан або загострення симптомів.Звичайно, такі реакції виникають під час перших тижнів або місяців лікуванняантиретровірусними препаратами. Відповідними прикладами цього є ретинит,спричинений цитомегаловірусом, генералізовані або фокальні інфекції, щоспричинені мікобактеріми або Pneumocystis jiroveci (P. Carinii) pneumonia.Будь-які запальні явища повинні бути без затримки досліджені та принеобхідності розпочате їх лікування.Пацієнти ко-інфіковані вірусом гепатиту В: клінічні дані свідчать, що упацієнтів, одночасно інфікованих вірусом гепатиту В, імовірне загостреннягепатиту в разі припинення лікування Епівіром, яке може мати більш тяжкінаслідки у хворих з декомпенсацією захворювання печінки. Тому у пацієнтів,інфікованих одночасно ВІЛ і вірусом гепатиту В, необхідно періодично визначатипоказники функції печінки і маркери реплікації вірусу гепатиту В.Профілактика після контакту з вірусомЗгідно з міжнародними рекомендаціями, у разі випадкового контакту зВІЛ-інфікованою кров’ю (наприклад, при пораненні голкою) необхідно негайно(протягом 1–2 год) призначити комбінацію Ретровіру та Епівіру. У випадкупідвищеного ризику інфікування в схему лікування потрібно включити інгібіторпротеаз. Антиретровірусну профілактику рекомендується проводити протягом 4тижнів. Контрольовані клінічні дослідження профілактики після контакту звірусом не проводилися, даних з цього питання недостатньо. Сероконверсія можевідбутися, незважаючи на швидке застосування антиретровірусних препаратів. Вагітність: дані про безпеку застосування ламівудину при вагітності влюдини обмежені. Дослідження на людях показали, що ламівудин проникає крізьплаценту. Застосування препарату під час вагітності виправдане лише у випадку,якщо очікувана користь для матері переважає можливий ризик для плоду. Хочадослідження на тваринах не є цілком прогностичними для людини, дані, отримані вдослідах на кролях, свідчать про можливий ризик ранньої загибелі ембріонів. Повідомлялось про легке минуче підвищення рівня лактату в сироватцікрові, що може бути наслідком порушення функції мітохондрій, у новонародженихта немовлят, на яких мали вплив нуклеозидні інгібітори зворотної транскриптазипід час вагітності або пологів. Клінічне значення цього підвищення рівнялактату в сироватці крові не відоме. Існують також поодинокі повідомлення прозатримку розвитку, судоми та інші неврологічні захворювання. Проте причиннийвзаємозв’язок цих проявів із впливом нуклеозидних інгібіторів зворотноїтранскриптази під час вагітності або пологів не встановлений. Ці дані не маютьвідношення до рекомендацій щодо застосування антиретровірусних препаратів дляпопередження вертикальної передачі ВІЛ у вагітних.Лактація: експерти системи охорони здоров’я рекомендуютьВІЛ-інфікованим жінкам відмовитися від годування груддю своїх немовлят з метоюуникнення передачі їм ВІЛ-інфекції. Після перорального застосування ламівудинекскретується в грудне молоко людини в тих же концентраціях, у яких він був уплазмі (1–8 мкг/мл). Оскільки ламівудин і вірус проникають в грудне молоко,матерям, які приймають Епівір, не рекомендується годувати своїх дітей груддю.Вплив на здатність керувати автомобілем та іншимимеханізмамиДані клінічнихдосліджень з цього питання відсутні, фармакологія ламівудину не дає підставочікувати будь-який негативний вплив. Проте під час оцінки здатності пацієнтакерувати автомобілем та іншими механізмами слід враховувати його клінічний стані профіль побічних ефектів Епівіру.

Взаємодія з іншими лікарськими засобами.Ймовірність метаболічної взаємодії низька, враховуючи обмежений метаболізмпрепарату і низький рівень його зв’язування з білками, а також практично повневиведення його нирками у незміненому вигляді. Ламівудин виводиться здебільшого шляхом активної органічної катіонноїсекреції. Необхідно враховувати можливість взаємодії з медикаментами, щозастосовуються одночасно з ламівудином, особливо тоді, коли основним шляхомвиведення є активна ниркова секреція за участю органічної катіонноїтранспортної системи (наприклад, триметоприм). Інші препарати (наприклад,ранітидин, циметидин) тільки частково виділяються таким шляхом, тому вони невзаємодіють з ламівудином. Препарати, що виводяться переважно способом активноїорганічної аніонної секреції або гломерулярної фільтрації очевидно непризводять до клінічно значимої взаємодії з ламівудином.Спостерігається помірне збільшення максимального рівня зидовудину (28%)при одночасному призначенні зидовудину та ламівудину, хоча загалом концентраціяне змінюється. Зидовудин не впливає на фармакокінетику ламівудину.Призначення в профілактичних дозах ко-тримоксазолу (у зв’язку знаявністю триметроприму в його складі) призводить до збільшення концентраціїламівудину на 40%. Однак, якщо у пацієнта немає ниркової недостатності,корекція дози ламівудину не потрібна. Ламівудин не впливає на фармакокінетикутриметоприму або сульфаметоксазолу. Результати одночасного застосування Епівіруі високих доз ко-тримоксазолу для лікування пневмоній, спричинених Pneumocystiscarinii, а також токсоплазмозу не вивчалися.Ламівудин може пригнічувати внутрішньоклітинне фосфорилюваннязалцитабіну при одночасному застосуванні цих двох препаратів. Тому Епівір нерекомендується застосовувати у поєднанні із залцитабіном.

Умови та термін зберігання.Зберігати при температурі не вище 30°С, у недоступному для дітей місці.Термін придатності – 5 років.
а б в г д е ж з и й к л м н о п р с т у ф х ц ч ш ю я
A B C D E F G H I J K L M N O P Q R S T U V W X Y Z